Гістологічне дослідження - це мікроскопічний морфологічний аналіз тканин людини, які були отримані в результаті біопсії або в ході хірургічної операції (фото 1). Гістологічний аналіз відрізняється від цитологічного тим, що досліджується будова тканини, а не клітин. 

Фото 1

Гістологічне дослідження буває терміновим і плановим. При терміновому дослідженні проводять фіксацію отриманої тканини, після чого виконують зрізи спеціальним ножем (мікротомом). Дослідження займає 20-40 хвилин. Після фарбування лікар-патологоанатом оцінює тканини за допомогою мікроскопа. При плановому дослідженні тканини її поміщають в формалін, після чого заливають в парафін, виконують зрізи і фарбують. Тривалість - 5-10 днів.

Гістологічне дослідження є золотим стандартом встановлення достовірного діагнозу при підозрі на наявність онкологічного захворювання. Без нього неможливо призначення адекватного лікування.

Імуногістохімічне дослідження (ІГХ) - особливий вид дослідження тканини, який заснований на реакції антиген-антитіло (мал. 1). При цьому дослідженні використовуються сироватки, що містять антитіла, які зв'язуються з антигенами досліджуваного утворення, після чого виникає реакція, по якій і можна судити про специфічну структуру пухлини.

Мал. 1

В результаті численних досліджень вчені виявили в пухлинах ряд факторів, які пов'язані з прогнозом захворювання і відповіддю на лікування. До таких факторів належать рецептори до естрогенів (ER), рецептори до прогестерону (PR), Ki-67 (маркер активності пухлини), her-2 neu (епідермальний фактор росту, визначає чутливість пухлини до хіміопрепаратів трастузумабу/герцептину), VEGF (судинний фактор росту), Bcl-2, р53 та ін. (мал. 2). Всі ці фактори можуть міститись в пухлині. Однак, при звичайному гістологічному дослідженні їх неможливо визначити.

Мал.2

Імуногістохімічне дослідження в даний час має одне з кардинальних значень у виборі тактики лікування, виборі самого лікування. Дані дослідження допомагають лікареві підібрати найбільш ефективне лікування і дозволяють оцінити прогноз захворювання.

Кілька років тому група американських вчених розробила новий перспективний метод діагностики, який назвали рідкою біопсією. Вона стала справжнім проривом в медичній практиці, дозволяючим отримати більше інформації про захворювання на ранніх стадіях його розвитку.

Застосування рідкої біопсії дозволяє почати ефективне лікування пацієнтів якомога раніше, а значить, і підвищити шанси на успішне і повне одужання. Діагностика виконується за допомогою взяття крові на аналіз.

Основний принцип рідкої біопсії - виявлення фрагментів пухлинної ДНК в плазмі пацієнта. Такі фрагменти в малих обсягах проникають в кровотік (мал. 3).

Мал. 3

Вважається, що рідка біопсія, дає інформацію про стадію злоякісного процесу, його поширеності, ефективності застосовуваного лікування, подальшому розвитку рецидиву. Також вона дозволяє зрозуміти, чому cialis pas cher деякі різновиди онкопроцесу не реагують на лікування.

Точність аналізу дозволяє забезпечувати пацієнтам персоналізований підхід в складанні програми лікування. Тест дає точні дані про кількість злоякісних клітин в кровотоці навіть на нульових стадіях розвитку пухлин, дозволяє підібрати найефективніші методи впливу на них. Він показує результати, навіть якщо новоутворення має розмір всього півсантиметра.

Особливо показова діагностика при дослідженні онкопроцесу молочних залоз і легень. Для даного обстеження попередньої підготовки не потрібно. Кров досліджується протягом 2-х діб з моменту забору. Зазвичай тест триває від 6 до 8 годин.

Основні переваги рідкої біопсії:

- можливість виявити пухлину на ранніх стадіях;

- для дослідження виконується звичайний аналіз крові;

- точні дані про загальну виживаємість і тривалості періоду без рецидиву пухлини;

- перша унікальна стандартизована система аналізу циркулюючих онкоклітин, яка має статус напівавтоматичної;

- може проводитись без обмежень і протипоказань, багаторазово;

- дозволяє скласти максимально ефективний план лікування або скорегувати його при необхідності.

Однак, рідка біопсія зараз є дуже дорогим методом дослідження, що вимагає не тільки великих матеріальних витрат і оснащення, підготовки медичних фахівців, але також продовжує вивчатись і вдосконалюватись в багатьох провідних медичних центрах по всьому світу, являючись поки що недоступною для більшості вітчизняних лікарень.